БУДОВА ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

БУДОВА ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

  До органів травлення відносяться травний канал, по якому проходить їжа (рот, стравохід, шлунок, кишки), і травні залози (слинні, підшлункова, печінка та ін.). Стінка травного каналу складається з трьох шарів: зовнішнього, середнього та внутрішнього. Зовнішній шар утворений сполучною тканиною, яка відділяє травну трубку від оточуючих тканин і органів. Сере­дній шар — м'язовий. У верхніх відділах він утворений попереч­носмугастою, а з середини стравоходу — гладкою м'язовою тка­ниною. Внутрішній шар — слизова оболонка.

  Вона утворена губами, щоками, піднебінням, язиком і м'язами дна ротової порожнини. Стінки порожнини рота вистеле­ні слизовою оболонкою, що містить численні дрібні залози, які виділяють слину.

  Двома рядами зубів (dentes) ротова порожнина ділиться на передротову і власне ротову. Зуби — кісткові утворення, що слу­жать для подрібнення їжі. Зуби людини разом з іншими органами беруть участь у звукоутворенні.

  Зачатки зубів закладаються в період ембріонального розвит­ку. Приблизно з 5—6-го місяця після народження розвивається перша генерація зубів — молочні, які з 6 років починають замі­нюватися постійними. Всього у дорослої людини 32 зуба: 8 різців, 4 ікла, 8 малих і 12 великих корінних. Вони розрізняються за бу­довою і функціями. Зуб складається з вершини, або коронки, шийки та кореня. Основну масу зуба складає дентин, в області коронки він вкритий емаллю, в області шийки (у ссавців) — це­ментом. Усередині зуба є порожнина — кореневий канал, запов­нений зубною м'якоттю, або пульпою.

  Язик (lingua) людини (й інших ссавців) утворений поперечно­смугастою м'язовою тканиною, вкритою слизовою оболонкою, в якій знаходяться смакові рецептори. Язик виконує безліч різно­манітних функцій: участь у процесі пережовування, ковтання, артикуляції мови; язик є органом смаку. Надзвичайно важлива роль язика при смоктанні молока матері дитинчатами ссавців (і людини). Язик складається з кореня, тіла й верхівки. На верхівці язика розташовані рецептори, які сприймають солодке, з боків язика — кисле й солоне, на корені — гірке. Завдяки рецепторам людина відчуває також механічні властивості та температуру їжі. У ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних і під'язикових.

                    

  Позаду порожнини рота знаходиться глотка (pharynx). Це широка трубка завдовжки близько 15 см., сплюснута в передньо-задньому напрямку, що звужується при переході в стравохід. Сті­нка глотки складається з внутрішнього шару — слизової оболон­ки, котра покрита війчастим епітелієм в області носоглотки й ба­гатошаровим — у ротовій і горловій частинах, і шару поперечно­смугастих м'язів. На рівні 6-го шийного хребця глотка перехо­дить у стравохід.

  Стравохід (oesophagus) є циліндровою м'язовою трубкою за­вдовжки 25-30 см. У верхній третині стравоходу є поперечносму­гасті м'язи, а на решті довжини — два шари гладких м'язів: зов­нішній — поздовжній і внутрішній — кільцевий. Спереду страво­хід прилягає до трахеї. М'язи стравоходу, скорочуючись, прошто­вхують їжу в шлунок.

  Однокамерний шлунок (ventriculus, gaster) — розширена час­тина травного каналу об'ємом 1,5-2 л. Форма та ємність його за­лежать від особливостей конституції і може змінюватися у однієї і тієї ж людини. Шлунок може мати форму зігнутого рогу або по-здовженого мішка. У шлунку розрізняють малу (верхню) і велику (нижню) кривизну. Виділяють також наступні частини шлунку: верхню — дно, середню — тіло та нижню — пілорус. У стінці шлунку є три основні групи залоз: головні, що виділяють пепсин і хімозин; обкладові, які виділяють соляну кислоту; додаткові, які виділяють слиз. Слизова оболонка утворює складки. М'язи стінки шлунку складаються з трьох шарів: поздовжнього, кільцевого і косого. У місці переходу шлунку в дванадцятипалу кишку кіль­цевий шар потовщується і утворює сфінктер, або зами

  За шлунком йде тонкий кишечник (intestinum tenue) завдов­жки 5-7 м. Він складається з дванадцятипалої, порожньої і клубкової кишок. Стінка тонкої кишки має наступні шари: слизовий, м'язовий і серозний. Слизова оболонка має величезну кількість (до 30 млн.) мікроскопічних виростів — ворсинок заввишки 0,3- 1,2 мм, які збільшують всмоктуючи поверхню тонкої кишки в 1000 разів. Між основними клітинами цієї оболонки, виконую­чими функцію всмоктування, знаходяться келихоподібні кліти­ни, які виробляють слиз. М'язова оболонка тонкої кишки склада­ється з гладких м'язів, вони створюють внутрішній (круговий) і зовнішній (поздовжній) шари. Товщина їх значно менше товщини стінки шлунку. Серозна оболонка окрім дванадцятипалої кишки вкриває всю тонку кишку, створюючи брижу тонкого кишечнику, в якій проходять судини і нерви.

  Початковий відділ тонкого кишечнику — дванадцятипала кишка (duodenum ) має довжину 25-30 см., діаметр — 3-5 см.  Вона підковоподібно згинається. У неї відкриваються протоки печінки й підшлункової залози. Діаметр порожньої кишки (jejunum) 3,5-4,5 см., клубової (ileum) — 2,0-2,5 см. Залози стінки тонкої кишки виробляють кишковий сік, що є каламутною в'язкою рі­диною. За добу виділяється близько 2 л. кишкового соку. Реакція середовища тонкого кишечнику лужна: у ній нейтралізується кисле середовище вмісту шлунку, що сюди надходить. Кишковий сік містить більше 20 ферментів, які діють на білки, жири, вугле­води та нуклеїнові кислоти, а також фермент ентерокіназу, який перетворює неактивний трипсиноген в активний трипсин.

  Позаду шлунку, у вигині дванадцятипалої кишки, розташо­вана підшлункова залоза (pancreas). Довжина 12-15 см. Вона складається з головки, тіла, хвоста і має часточкову будову. Вз­довж усієї залози проходить протік, по якому підшлунковий сік виділяється в дванадцятипалу кишку. Підшлунковий сік має лужну реакцію. Він містить ферменти, котрі розщеплюють білки (протеази), жири (ліпази), вуглеводи (амілаза й мальтоза) і нукле­їнові кислоти (нуклеази). Підшлункова залоза — залоза змішаної секреції, оскільки особливі її клітини виробляють гормони, регу­люючі вуглеводний обмін.

  Печінка (hepar) — найбільша травна залоза людини, її маса 1,5—2 кг. Вона розташована переважно в правому підребер'ї, під діафрагмою. Верхня поверхня її опукла, нижня трохи увігнута. У печінці розрізняють чотири нерівні частки. Найбільша — права частка лежить у правому підребер'ї, не виступаючи з-під краю ребрової дуги. На нижній поверхні печінки, у центрі, знаходяться ворота печінки, через які проходять судини, нерви й жовчні про­токи. У поглибленні на нижній поверхні розташовується жовчний міхур (vesica fellea) об'ємом 40—70 мл. Печінка вкрита очереви­ною. За допомогою зв'язок вона утримується в певному положен­ні. Основною структурно-функціональною одиницею печінки є печінкові часточки, котрі утворюють частки. Печінка виробляє на добу від 500 до 1200 мл. жовчі. Жовч утворюється безперервно, а надходження її в кишечник пов'язано з їжею. Жовч є рідиною жовтого кольору. Вона складається з води, жовчних пігментів і кислот, холестерину, мінеральних солей. Через загальний жовч­ний протік вона виділяється в дванадцятипалу кишку.

  Тонка кишка переходить у товстий кишечник (intestinum crassum) завдовжки 1,5-2 м. Він більшого діаметра (4-8 см.), тому й отримав таку назву. У товстому кишечнику виділяють сліпу кишку (caecum) з апендиксом, або червоподібним відростком (від лат. appendix — додаток), ободову, сигмовидну та пряму (rectum) кишки. Остання закінчується анальним отвором (anus). Слизова товстого кишечнику утворює складки. Вона вистелена одношаро­вим циліндровим епітелієм, ворсинки відсутні. М'язовий шар товстої кишки значно більший, ніж тонкої. У ній виділяється кишковий сік, що має лужну реакцію і бідний на ферменти. У цьому відділі кишечнику знаходиться величезна кількість мікро­організмів, серед яких переважає кишкова паличка.

 ссилка на матеріал