БУДОВА СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

БУДОВА СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

   Серце (cor) — центральний орган кровоносної системи, скоро­ченнями якого здійснюється циркуляція крові або гемолімфи по су­динах. Є порожнистим чотирикамерним м'язовим органом, що має форму конуса, розташований в грудній порожнині (середостінні). Маса серця дорослої людини в середньому близько 250 г. у жінок і майже 330 г. у чоловіків, довжина 10-15 см, в поперечнику 8-11 см., передньозадній розмір 6-8,5 см. Серце поділене на праву та ліву по­ловини суцільною поздовжньою перегородкою. Кожна з половин складається з двох відділів: передсердя (artium) і шлуночка (ventriculi cordis), що з'єднуються між собою отвором, який закрива­ється стулковим предсердно-шлуночковим клапаном. У лівій поло­вині клапан складається з двох стулок, у правій — з трьох. Клапани відкриваються у бік шлуночків. Цьому сприяють сухожильні нитки, які одним кінцем прикріпляються до стулок клапанів, а іншим — до сосочкових м'язів, розташованих на стінах шлуночків. Під час ско­рочення шлуночків сухожильні нитки не дають вивертатися клапа­нам у бік передсердя.

У праве передсердя кров поступає з верхньої і нижньої поро­жнистих вен і вінцевих вен самого серця, в ліве передсердя впа­дають чотири легеневі вени. Шлуночки дають початок судинам: правий — легеневому стовбуру, який ділиться на дві гілки й несе венозну кров в праву та ліву легені, тобто в мале коло кровообігу; лівий шлуночок дає початок лівій дузі — аорті, по якій  артеріальна кров поступає у велике коло кровообігу. На межі лівого шлуночка й аорти, правого шлуночка й легеневого стовбура є півмісяцеві клапани (по три стулки в кожному). Вони закривають просвіти аорти й легеневого стовбура і пропускають кров із шлуночків у судини, але перешкоджають зворотній течії крові з судин у шлуночки.

  Стінка серця має три шари: внутрішній — ендокард, утворе­ний клітинами епітелію, середній — міокард — м'язовий і зовні­шній — епікард, що складається із сполучної тканини і вкритий серозним епітелієм. Зовні серце покрито сполучнотканинною обо­лонкою — навколосерцевою сумкою, або перикардом, що також вистелений із внутрішньої сторони серозним епітелієм. Між епі­кардом і серцевою сумкою знаходиться порожнина, заповнена рідиною. Міокард утворений особливою поперечносмугастою м'язовою тканиною, що скорочується мимовільно. Для серцевого м'яза характерна автоматія — здатність скорочуватися під дією імпульсів, виникаючих у самому серці. Це пов'язано з особливи­ми клітинами, які залягають в серцевому м'язі, в яких ритмічно з'являються збудження.

Автоматичне скорочення серця продовжується і при його ізо­ляції з організму. При цьому збудження, що поступило в одну точку, переходить на весь м'яз і всі його волокна скорочуються одночасно.

  У роботі серця розрізняють три фази. Перша — скорочення передсердь, друга — скорочення шлуночків — систола, третя — одночасне розслаблення передсердь і шлуночків — діастола, або пауза. В останній фазі обидва передсердя заповнюються кров'ю з вен, і вона вільно проходить у шлуночки. Кров, що надійшла в шлуночки, тисне на клапани передсердя з нижньої сторони, і во­ни закриваються. При скороченні обох шлуночків у їх полостях наростає тиск крові, і вона поступає в аорту й легеневу артерію (у велике та мале кола кровообігу). Після скорочення шлуночків наступає їх розслаблення. За паузою слідує скорочення передсер­дя, потім шлуночків і т. д.

  Період від одного скорочення передсердя до іншого назива­ють серцевим циклом. Кожний цикл триває 0,8 є. З цього часу на скорочення передсердя доводиться 0,1 с., на скорочення шлуноч­ків — 0,3 с., а загальна пауза серця триває 0,4 с. Якщо частота се­рцевих скорочень збільшується, час кожного циклу зменшується. Це відбувається в основному за рахунок укорочення загальної паузи серця. При кожному скороченні обидва шлуночки викида­ють в аорту й легеневу артерію однакову кількість крові (в серед­ньому близько 70 мл.), яка називається ударним об'ємом крові.

  Поняття про нервову та гуморальну регуляцію діяльності се­рця. Частота і сила серцевих скорочень в організмі регулюється нервовою та ендокринною системами. Серце іннервується вегета­тивною нервовою системою. Симпатичні нерви збільшують часто­ту та силу серцевих скорочень, а парасимпатичні — навпаки, упо­вільнюють і зменшують.

  На серцеву діяльність впливає низка речовин, що виділяють­ся різними органами у кров. Така регуляція називається гумора­льною (від лат. humor — рідина), тобто здійснюється через кров. Особливо важливе значення має адреналін, що виділяється над­нирковими залозами. Цей гормон збільшує частоту та силу серце­вих скорочень. Посилюють серцеву діяльність також іони каль­цію; іони калію, навпаки, ослабляють і уповільнюють її.

  В судинній системі розрізняють артерії, капіляри та вени.


                       

  Артерії (від грец. arteria — дихальне горло, кровоносна суди­на) — кровоносні судини, які несуть кров, збагачену киснем, від серця до органів і тканин тіла (лише легеневі артерії несуть вено­зну кров). Артеріальна система включає легеневі артерії, аорту й розгалуження артерій до артеріол. Аорта (новолат. aorta — під­німаю серце) — головна, найкрупніша артерія кровоносної систе­ми хребетних; забезпечує кров'ю всі тканини й органи тіла. Елас­тичність стінок аорти забезпечує безперервність струму крові по артеріях. В артеріях кров рухається під великим тиском. Стінки артерій складаються з трьох шарів. Зовнішня сполучнотканинна оболонка (адвентиція) додає артеріям міцність і еластичність, що дозволяє їм витримувати внутрішній тиск, розширятися і сти­скатися; багата судинами і нервами. Середній шар складається з еластичних волокон і гладких м'язових клітин, скорочення або розслаблення яких регулює діаметр просвіту артерії і відповідно кількість крові, що поступає до органу. Внутрішня оболонка (ін­тима ) утворена ендотелієм і сполучною тканиною, переважно містить внутрішню еластичну мембрану, яка додає стінкам дода­ткову міцність. У людини діаметр різних артерій 0,4-2,5 см, тов­щина стінок 0,8—0,9 мм., загальний об'єм крові в артеріальній системі (в середньому) 950 мл.


  Звичайно артерії розташовуються глибоко під м'язами, що має захисне значення. Крупні артерії розгалужуються на більш дрібні, потім на артеріоли і, нарешті, на капіляри.

  Капіляри (від лат. capillaris — волосяний) є мікроскопічними судинами, стінки яких складаються з одного шару ендотеліальних клітин. Середній діаметр капілярів близько 7 мкм, товщина стінок близько 1 мкм, довжина 0,2-0,7 мм. Загальна площа пере­тину всіх капілярів тіла складає 6300 м2. Саме в капілярах кров виконує свої основні функції: віддає тканинам кисень, поживні речовини й виводить двооксид вуглецю та інші продукти дисимі­ляції. Цьому сприяє разом з дуже тонкою стінкою незначна шви­дкість руху крові в капілярах. Капіляри утворюють мережі, які пов'язують дрібні артерії і вени.

  Вени (лат. vena — кровоносна судина, жилка) — кровоносні судини, несуть насичену вуглекислотою, продуктами обміну ре­човин, гормонами й іншими речовинами венозну кров від органів і тканин до серця (виключаючи легеневі та пупкову вени, які не­суть артеріальну кров). їх стінка, так само як і в артерій, склада­ється з трьох шарів, але вона набагато тонша і слабкіша, оскільки містить менше гладко-м'язових і еластичних волокон. У просвіті вен є півмісяцеві клапани, які перешкоджають зворотній течії крові. Стінки вен легко стискаються оточуючими м'язами, що сприяє руху крові до серця, оскільки кров у венах тече під неве­ликим тиском.

ссилка на матеріал